Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 910/6260/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі№910/6260/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання вчинити дії

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Бєлячкова О.В. (представник за дов. від 10.01.2017);

від відповідача: Сороколіт Є.М. (представник за дов. від 21.04.2016);

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання відповідача повернути (стягнути) в Єдину газотранспортну систему публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" для покриття дефіциту природного газу, що виник у публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в четвертому кварталі 2007 - першому-другому кварталах 2008 років, безпідставно набуте майно - 4 751 445,862 тис. куб. м. природного газу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року та постановою Вищого господарського суду України 07.10.2013 року, позов задоволено повністю.

В подальшому, 29.09.2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до господарського суду міста Києва заяву про відстрочку виконання рішення, в якій заявник просив суд відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013 року у справі № 910/6260/13 на 2 (два) роки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016 року у справі № 910/6260/13, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року, в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2013 у справі № 910/6260/13 - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в які просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 31.10.2016 року, прийняти нове рішення, яким заяву про відстрочку виконання рішення задовольнити.

Скаргу мотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що судами не було надано належної оцінки фінансовому стану компанії, не враховано матеріальні інтереси сторін та інше.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" просить залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та ухвалу господарського суду м. Києва від 31.10.2016 без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи в обґрунтування поданої заяви, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначало, що на розгляді Київського апеляційного господарського суду перебуває справа №5011-74/9393-2012, в якій ЗАТ "Укргаз-Енерго" намагається визнати за собою право власності на природній газ в обсязі 4862130,750 тис. куб. м, який зберігається у підземних сховищах стягувача. Внаслідок викладеного, остаточний власник спірного майна (газу) на даний час не визначений.

Відповідач також вказував на те, що в 2016 році не передбачено придбання відповідачем обсягів газу поза обсягами, необхідними для забезпечення потреб споживачів, а залишку природного газу на даний момент є недостатньо для виконання рішення суду у даній справі.

Також відповідач вказував на те, що Компанія функціонує в умовах жорсткого дефіциту обігових коштів, який виник внаслідок збитковості її господарської діяльності

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року відстрочено виконання рішення суду у даній справі на 2 роки.

Протягом 2 років після винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 р. у даній справі, відповідачем не було вчинено жодних дій з метою належного виконання рішення суду у встановлений термін.

Оскільки виконання рішення вже було відстрочено судом на 2 роки, боржник у добровільному порядку рішення не виконав та враховуючи інтереси сторін, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду.

Твердження скаржника про неможливість виконання рішення суду у зв'язку з не затвердженням фінансового плану компанії на 2016 рік, колегією суддів не може бути прийнято до уваги, оскільки не свідчать про те, що особа (боржник) не може виконати рішення суду.

Фактично обставини, на які заявник посилається, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її зміни або скасування.

При цьому доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування ухвали та постанови у справі, оскільки були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції з наданням їм відповідної оцінки, а також не спростовують обставин спору, а ґрунтуються на оцінці доказів у справі, що знаходяться за межами компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі №910/6260/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський